Хоча президентська виборча кампанія ще офіційно не завершилася, проте її перебіг і попередні результати дозволяють оцінити тривалий, – восьмилітній, – період політичного розвитку Львівщини і зробити певні висновки для майбутнього.
Теперішні вибори є завершенням тривалого політичного етапу, який можна було б назвати часом "помаранчевої" мрійливості. Майдан 2004 року і обрання В. Ющенка Президентом України не були його початком. Він зародився десь-так у 1999 році, коли українські політичні сили розпочали пошук національного лідера, який зумів би здолати режим Кучми і вивести Україну до омріяного демократичного, європейського майбутнього. Його оформлення відбулося напередодні парламентських виборів 2002 року. Упродовж тривалого часу в цьому русі з’явилося чимало політичних сил і лідерів, які претендували на роль спасителів України, а сьогодні опинилися або перед проваллям забуття, або ж перед необхідністю переформатування, щоб не зникнути остаточно.
НРУ, УНП, КУН та їм подібні
Уже можна констатувати як довершений факт, що традиційні для Львівщини національно-патріотичні партії досягли так званої точки неповернення. Ще залишаються, звичайно, різноманітні можливості блокування, які дозволять їх лідерам втриматися у прохідних списках і зайняти крісла у виконавчій владі, проте ці партії вже не здатні самостійно потрапити до Львівської обласної чи міської рад і, відповідно, дієво впливати на політичну ситуацію в області. Їхній уділ – створювати фон політичної боротьби.
Вголос уже писав про можливість "оновленої" НРУ пройти до місцевих рад, проте це буде здобутком не партійної організації, а окремої особи – Василя Куйбіди та його особистого рейтингу. У даному випадку НРУ для Куйбіди – це непотрібний придаток, що не додає голосів, а віднімає. Можливо сам Куйбіда сприймає цей придаток як зобов’язання перед партією, яка зробила його відомим у Львові політиком. Адже саме за безпосередньої участі НРУ він, свого часу, обирався на посаду міського голови Львова, став депутатом Верховної ради України і міністром в уряді Тимошенко. Але скільки таких "рухівців" сьогодні блукає перспективними партіями. Якщо Куйбіда таки наважиться матеріалізувати своїх 13–15% особистого рейтингу в місті Львові у відповідних фракціях, то це найкраще зробити на чолі іменного блоку, в якому НРУ знову буде лише однією з партій.
Шлях до занепаду НРУ чимось подібний до девальвації КУНу. Перші трималися у компанії важковаговиків української політики доки на чолі партії був харизматичний лідер – В’ячеслав Чорновіл. Але після його загибелі, "соратники по боротьбі" перетворили Чорновола у прапор, у пам’ятник перед будинком ЛОДА, в єдине гасло виборчої кампанії, чи, точніше, блочних торгів. Та якщо таку позицію "демолібералів" з Руху ще можна якось пояснити, то подібне позиціонування КУНівських "націоналістів" просто ганебне. Крокувати у ритм із часом з поверненою назад головою – самогубство. Після великого вибуху 1994 року, коли до Львівської міськради пройшло 10 депутатів від КУНу, ця партія невпинно знецінюється, знецінюючи, заразом, і свої ідеали. Спершу був С. Бандера та герої ОУН і УПА, згодом Слава Стецько, тепер В. Ющенко.
Серед усіх обласних організацій національно-патріотичних партій Львівщини найбільше шкода УНП. Поставши як розкольники Руху, ця політична сила у Львівській області насправді об’єднала більшість "здорового" членства НРУ та інших партій. Доказом цього є хоча б мирна зміна влади в обласній партійній організації – усунення О. Гудими і обрання головою обласного осередку Б. Козака. Нове керівництво змогло втримати відносно дієву партійну структуру, яка, зокрема, забезпечила проходження списків УНП до Львівської обласної та міської рад. Проте всі сподівання місцевого керівництва УНП втриматися на плаву, щоб, принаймні, на майбутніх місцевих виборах вскочити у вагон проющенківського блоку, були перекреслені центральним керівництвом. Як говорять факти, Ю. Костенко та групка "прімкнувших" домовився з БЮТ і, всупереч сподіванням ЛОО УНП, таки допрацював президентську виборчу кампанію до кінця. Голосів він у Ющенка забрав не багато, але обласну парторганізацію поховав остаточно. Тепер уже не може бути й мови не тільки про самостійне проходження до рад, а й про командну участь в умовному блоці "За Ющенка". Можна сподіватися, що найближчим часом "провідне" членство УНП займеться самостійним пошуком виборчих перспектив і розділиться між рухівським осередком "За Україну", БЮТ і "Свободою".
Усі інші політичні "сили" цього спектру – УРП, ХДС, УНА-УНСО, УКРП і т.д., – не згадані тому, що вони, загалом, пройшли тим самим шляхом і залишили по собі лише напівміфічні спогади.